"Три зозулі з поклоном" в моєму прочитанні

«Три зозулі з поклоном» в моєму прочитанні

Яке почуття на вашу дімку є найвищим? Що змушує нас робити необдумані та деколи навіть нерозумні вчинки? Підносить до неба та вчить літати? Думаю, що зразу здогадалися про яке почуття йдеться – любов.

Це почуття ми знаємо з літературних романів, фільмів та й навіть просто з життєвих історій оточуючих. Тому, на мою думку, присвята «Любові всевишній присвячується» новели «Три зозулі з поклоном» найбільш вдало та органічно поєднується зі змістом твору Григіра Тютюнника.
А любов ця й справді була, як кажуть, неземна. Тридцятирічного чоловіка Михайла, батька оповідача, безнадійно покохала молода дівчина Марфа Якова. Вона жила на світі тільки тим, що могла бачити його. І ось прийшла біда. Михайло попав у веремію сталінських репресій і опинився в сибірських таборах. Тепер дівчину тримати на світі листи Михайла, які він, зрозуміла річ, писав не їй, а своїй родині. Вона ж потайки просила листоношу тільки в руках «подержати письомце».

Так знедолені були всі четверо – оповідач з матір’ю, його батько й Марфа.

Я вважаю, що дана новела є надзвичайно повчальною, оскільки вона вчить нас бути щирими у своїх почуттях і за всіх обставин життя, перш за все, залишатися людиною. Ця новела – одна з найчарівніших перлин української літератури ХХст. Найголовніше в цій новелі навіть не трагічна історія нерозділеного кохання, а самі почуття, переживання героїв, які автор передає тонко, глибоко, переконливо. Саме вони рухають сюжетом твору, розширюють його часові, просторові межі, тобто визначають художній час і простір, головну ідею. Головним персонажем тут на­справді є любов, а люди його лише уособлюють, матеріалі­зують.

Таким чином можна зробити висновок, що саме любов єднає всіх трьох героїв, робить їх чистішими, добрішими, здатними на співпереживання, на найглибше розуміння одне одного. Власне, тут письменник утілює свій ідеал, подає нам свою версію гармонійного, християнського налагодження найбільш заплутаних стосунків, аніж то є в самому житті. Жоден із героїв новели не поборов свого страждання, не зменшив сили душевного болю, але всі вони лишаються на роздоріжжі, хоча й кожен сам по собі: Михайло безслідно зник на каторзі, Соня одна виростила дитину, Марфа продовжує чекати, удивляючись в очі дорослого сина свого коханого.
І безперечно, я вважаю, що ця новела варта прочитання, не тільки через те, що вона розповідає про реальні проблеми, які оточують нас щодня, а й власне через свою «несхожість» на інші твори української літератури.